Герої з нами
Історія нашого народу – це війни і повстання, це сльози і перемоги, це незламність Байди і крилаті козацькі «чайки», це буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок в неволі. Це ненависть і любов, вірність і зрада. Це гарячі серця Січових стрільців та Героїв Небесної Сотні, це тисячі патріотів нашої держави, які зараз знаходяться на передовій, захищаючи від терористів свободу, незалежність та територіальну цілісність України. Свого часу український історик, дипломат, теоретик В.Липинський писав: «Бути патріотом – це значить шукати задоволення не втім, щоб бути українцем, а в тім, щоб було чесно носити ім’я українця… Врешті, бути патріотом - це значить, будучи українцем, виховувати в собі громадські, політичні, державотворчі прикмети».
Революція гідності сколихнула всю Україну. Тисячі добровольців піднялися на захист своєї Батьківщини, на захист своїх рідних. А потім почалася війна…
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме тут всі її вояки
Схід країни від зла захищали,
Бились на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливали.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддали найцінніше – життя,
України найкращі сини
Вже шостий рік триває гібридна війна на Сході нашої Батьківщини. Шостий рік гинуть сини та доньки України. Найкращі, найсміливіші. Про кожного, хто був і є на ційвійні, можна писати книжки, складати пісні, вірші, знімати фільми. Вони стільки бачили, стільки пережили! Про кожного, хто загинув на цій війні, потрібно і писати, і говорити. Цей біль, біль втрати близької людини, не стане меншим для рідних і через багато років.
Нажаль, п’ятеро випускників нашогонавчального закладу загинули. Кожен із них герой, кожен із них патріот України.
В вересневі дні ми згадуємо Гончаренко Василя Володимировича (позивний «Вагон»)та Триволенко Владислава Володимировича(позивний «Вільний»).Наймолодшому, Триволенко Владиславу, за місяць до загибелі виповнилося 22 роки. Єдиний син у батьків. Єдина надія.
Гончаренко Василь Володимирович народився 16 грудня 1972 року м.Новогрудок, Білорусь. Жив у Білій Церкві, закінчив наш ліцей. Працював. Одружився. Мав двох синів. У 2014 році добровольцем вступив до лав 2-го батальйону спеціального призначення (резервного батальйону) «Донбас» Північного оперативно-територіального об‘єднання Національної гвардії України (військова частина 3027), де став старшим сапером інженерно-саперного відділення. З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Позивний «Вагон». Учасник звільнення ряду населених пунктів Донецької та Луганської областей, зокрема міста Попасна Луганської області.. Помер Гончаренко Василь у Київському клінічному військовому шпиталі наприкінці серпня 2014 року. Похований на кладовищі міста Біла Церква Київської області.14 жовтня 2014 року йому було присвоєно звання Почесного громадянина міста Білої Церкви.
5 травня 2016 року в місті Біла Церква на будівлі Білоцерківського професійного ліцею (вулиця Гетьманська, 94) відкрито меморіальну дошку випускникам загиблим під час проведення антитерористичної операції на сході України, серед яких ім’я Василя Гончаренко.
Триволенко Владислав Ворлодимирович народився 27 серпня 1994 року в с.Червоний Кут, Жашківського району, Черкаської області. Там він пішов до першого класу, там закінчив дев’ять класів. Потім – ДПТНЗ «Білоцерківський професійний ліцей». Закінчив Владислав навчання у 2013 році. Пішов працювати. Але вже незабаром розпочалася війна і Влад вирішив піти захищати нашу країну.
Владислав розпочав свою військову службу 23 лютого 2015 року.
Підписав контракт у Новомосковську Дніпропетровської області. Служив у Гвардійському, Краматорську, Авдїївці. З самого початку він хотів стати сапером, розвідником. Він ним і став. Батьки відмовляли, навіть просили. Але Влад настояв на своєму. Став старшим розвідником. Потрапив служити до легендарної 81- ї окремої аеромобільної бригади.
Загинув Владислав Триволенко 16 вересня 2016 року в промзоні міста Авдіївка. Владислав знешкоджував міну, але наступив на іншийсаморобний вибуховий пристрій, встановлений терористами. Узявши весь удар на себе, врятував життя своїм побратимам. Помер Влад увечері в лікарні Авдіївки від мінно-вибухової травми, що несумісна з життям. Поховали Владислава в рідному селі. Багато людей прийшло попрощатися з героєм. Багато теплих слівбуло сказано. Тільки осиротів один із будинків у селі, тільки занадто рано вкрила сивина голову батьків. Указом Президента України №58/2017 «За особисту мужність виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісностіУкраїни, самовіддане виконаннявійськовогообов’язку», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 6грудня 2016 року в місті Біла Церква на будівлі Білоцерківського професійноголіцею (вулиця Гетьманська, 94) відкрито ще одну меморіальну дошку, вже п’ятому випускнику загиблому під час проведення антитерористичної операції на Сході України, Триволенко Владиславу.!
Кричить душа,
Від болю пада в ноги,
Зрива єсерце кликіт журавлів
На небі біла янгольська дорога синів,
Що відірвались від землі
Але допоки ми живі – житиме пам'ять про наших героїв.
Ми живемо – поки пам’ятаємо. І пам'ять про наших героїв буде жити вічно.
